Συναντήσεις του Καθεδρικού | Encuentros de Catedral

 

Οι Χαιρετισμοί στον Καθεδρικό | El Hinmo Acatisto en la Catedral

 

 

ОГЛАСИТЕЛЬНЕ СЛОВО ПЕРЕД ПОЧАТКОМ СВЯТОГО І ВЕЛИКОГО ПОСТУ

 

+ ВАРФОЛОМІЙ

Милістю Божою

Архиєпископ Константинопольський — Нового Риму

і Вселенський Патріарх

Усій Повноті Церкви,

Нехай благодать і мир

Від Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,

Разом з нашою молитвою, благословінням і прощенням

буде з усіма Вами.

* * *

Всечесні браття Ієрархи та благословенні чада у Господі,

Знову, з волею та благодаттю Бога, що дарує всяке добро, ми вступаємо до Святої і Великої Чотиридесятниці, благословенного періоду посту та покаяння, духовної пильности та шляху з Господом, що приходить на свої добровільні страждання, для того щоб досягти поклоніння Його славному воскресінню і стати гідними нашого власного переходу від земного до «того, чого не бачили очі й не чули вуха, і до того, куди людське серце не піднялося» (1 Кор 2,9).

У ранній Церкві Святий і Великий Піст був періодом підготовки оглашенних, чиє хрещення відбувалося під час Божественної Літургії Воскресіння. Цей зв’язок із хрещенням також зберігається завдяки розумінню та досвіду Великого Посту як досконалого періоду покаяння, яке описується як «оновлення хрещення», «друге хрещення», «договір з Богом на друге життя», іншими словами, відродження дарів хрещення та обіцянки Богові на початку нового способу життя. Служби та піснеспіви цього періоду пов’язують духовну боротьбу вірних з очікуванням Господньої Пасхи, внаслідок чого сорокаденний піст випромінює аромат пасхальної радости.

Святий і Великий Піст — це можливість усвідомити глибину та багатство нашої віри як «особистої зустрічі з Христом». Правильно підкреслюється, що християнство є «надзвичайно особистим», не маючи на увазі, що воно є «індивідуалістичним». Вірні «зустрічають, упізнають і люблять одного й того самого Христа», який «один і єдиний, виявив справжню і досконалу людину» (Миколай Кавасілас). Він запрошує всіх людей — і кожну людину окремо — до спасіння, щоб відповідь кожного завжди була «ґрунтована на спільній вірі» і «водночас була унікальною».

Ми пам’ятаємо слова Святого Павла, що «живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал 2,20). У цьому випадку слова «в мені», «я» і «за мене» не суперечать словам «у нас», «ми» та «за нас» із посиланням на наше «спільне спасіння». Апостол свободи, цілком вдячний за небесні дари Його відродження в Христі, «те, що спільне, робить своїм власним», ніби предвічне Слово Боже втілилося, було розп’яте і воскресло «для нього особисто».

Наш досвід віри «унікальний» та «глибоко особистий» як свобода, яку нам дає Христос, яка водночас є «по суті церковною», досвідом «спільної свободи». Ця справжня свобода в Христі виражається як любов, що застосовує підтримку нашого конкретного ближнього, як це описано в притчі про милосердного самарянина (Лк 10,30-37) та в уривку про останній суд (Мт 25,31-46), але також як повага й турбота про світ і євхаристійний підхід до творіння. Свобода в Христі має особисту і цілісну природу, яка особливо розкрита під час Святої і Великої Чотиридесятниці в розумінні подвигу та посту. Християнська свобода, як екзистенційна автентичність і повнота, не передбачає похмурої аскези, життя без благодати та радости, «ніби Христос ніколи не приходив». Більше того, піст — це не лише «утримання від їжі», але «відмова від гріха», боротьба з егоїзмом, любляче відходження від себе до брата, що потребує «серця, яке горить заради всього творіння». Цілісна природа духовности ґрунтується на досвіді великого посту як подорожі до Пасхи і як передчуття «славної свободи дітей Божих» (Рим 8,21).

Молимося, щоб Спаситель наш Ісус Христос сподобив нас пройти шлях Святого і Великого Посту з подвигом, покаянням, прощенням, молитвою та благочестивою свободою. І ми закінчуємо словами нашого духовного отця, блаженної пам’яти митрополита Халкидонського Мелітона, під час Божественної Літургії Сиропусної неділі 1970 року в митрополичому соборі Афін: «Вступаючи в Святу Чотиридесятницю, нас очікує в кінці бачення, чудо та досвід воскресіння, головний досвід Православної Церкви. Прагнімо до цього бачення та досвіду, отримавши і подавши прощення, не лише постом від м’яса та олії, не з почуттям лицемірства, але з божественною свободою, в дусі й істині, в дусі істини, в істині духа».

Святий і Великий Піст 2025 року

+ ВАРФОЛОМІЙ Константинопольський,

Палкий молитвенник перед Богом за всіх вас

CATECHETICAL HOMILY FOR THE OPENING OF HOLY AND GREAT LENT

                                                              + B A R T H O L O M E W

BY GOD’S MERCY 

ARCHBISHOP OF CONSTANTINOPLE – NEW ROME

AND ECUMENICAL PATRIARCH

TO THE PLENITUDE OF THE CHURCH

MAY THE GRACE AND PEACE 

OF OUR LORD AND SAVIOR JESUS CHRIST,

TOGETHER WITH OUR PRAYER, BLESSING AND FORGIVENESS BE WITH ALL

* * *

Most honorable brother Hierarchs and blessed children in the Lord,

Once again, with the will and grace of God the giver of all good things, we are entering Holy and Great Lent, the blessed period of fasting and repentance, of spiritual vigilance and journey with the Lord, as He comes to His voluntary passion, in order to reach the veneration of His splendid Resurrection and become worthy of our own passage from earthly things to “that which no eyes have seen and no ears have heard and no human heart has ascended” (1 Cor. 2.9).

In the early Church, Holy and Great Lent was a period of preparation of catechumens, whose baptism took place during the Divine Liturgy of the Paschal Feast. This connection with baptism is also preserved by the comprehension and experience of Great Lent as the period par excellence of repentance that is described as “a renewal of baptism,” “a second baptism,” “a contract with God for a second life,” in other words a regeneration of the gifts of baptism and promise to God for the beginning of a new way of life. The services and hymns of this season associate the spiritual struggle of the faithful with the expectation of the Lord’s Pascha, whereby the forty-day fast radiates the fragrance of the paschal joy.

Holy and Great Lent is an opportunity to become conscious of the depth and wealth of our faith as “a personal encounter with Christ.” It is rightly emphasized that Christianity is “extremely personal,” without this implying that it is “individualistic.” The faithful “encounter, recognize, and love one and the same Christ,” who, “alone and only, revealed the true and perfect human person” (Nicholas Cabasilas). He invites all people—and each person individually—to salvation, so that the response of each may always be “grounded in the common faith” and “at the same time be unique.”

We recall the words of St. Paul that “it is no longer I who live, but Christ who lives in me; and the life I now live in the flesh I live by faith in the Son of God, who loved me and gave himself for me” (Gal. 2.20). In this case, the words “in me,” “me,” and “for me” do not contradict the words “in us,” “us,” and “for us” with reference to our “common salvation.” Ever grateful for the heavenly gifts of his regeneration in Christ, the Apostle of freedom “makes what is shared his own,” as if the pre-eternal Word of God became incarnate, was crucified, and was resurrected “for him personally.”

 Our experience of faith is “unique” and “profoundly personal” as a freedom given to us by Christ, as something that is at the same time “essentially ecclesiastical,” an experience “of common freedom.” This most genuine freedom in Christ is expressed as love and applied support to our concrete neighbor, as this is described in the Parable of the Good Samaritan (Luke 10.30–37) and in the passage about the Last Judgment (Mt. 25.31–46), but also as respect and concern for the world and the eucharistic approach to creation. Freedom in Christ has a personal and holistic nature, which is especially revealed during Holy and Great Lent in its understanding of asceticism and fasting. Christian freedom, as existential authenticity and fullness, does not involve a gloomy asceticism, a life without grace and joy, “as if Christ never came.” Moreover, fasting is not only “abstinence from food,” but “renunciation of sin,” a struggle against egotism, a loving departure from the self to the brother in need, “a heart that burns for the sake of all creation.” The holistic nature of spirituality in sustained by the experience of Great Lent as a journey toward Pascha and as a foretaste of “the glorious freedom of God’s children” (Rom. 8.21).

We pray that our Savior Jesus Christ may render all of us worthy of walking the way of Holy and Great Lent with ascesis, repentance, forgiveness, prayer, and godly freedom. And we conclude with the words of our spiritual father, the late Metropolitan Meliton of Chalcedon, during the Divine Liturgy of Cheesefare Sunday in 1970 at the Metropolitan Cathedral of Athens: “As we enter Holy Lent, what awaits us at the end is vision, miracle, and the experience of the Resurrection, the foremost experience of the Orthodox Church. Let us proceed toward this vision and experience but not without having received and offered forgiveness, not with a fast purely from meat and oil, not with a sense of hypocrisy, but with divine freedom, in spirit and truth, in the spirit of truth, in the truth of the spirit.”

Holy and Great Lent 2025

✠ BARTHOLOMEW of Constantinople

Fervent supplicant for all before God

HOMILIA CATEQUÉTICA Na abertura da Santa e Grande Quaresma

 

HOMILIA CATEQUÉTICA

Na abertura da Santa e Grande Quaresma

 

† BARTOLOMEU

Pela misericórdia de Deus Arcebispo de Constantinopla-Nova Roma

e Patriarca Ecumênico

à Plenitude da Igreja

que a Graça e a Paz de nosso Senhor e Salvador Jesus Cristo,

juntamente com a nossa Oração, Bênção e Perdão
estejam com todos vós

 

Honorabilíssimos irmãos Hierarcas e filhos abençoados no Senhor,

 

Mais uma vez, pela vontade e graça de Deus, o doador de todos os bens, estamos entrando na Santa e Grande Quaresma, o bendito período de jejum e arrependimento, de vigília espiritual e jornada com o Senhor, enquanto Ele se dirige à Sua paixão voluntária, para que possamos chegar à veneração da Sua gloriosa Ressurreição e nos tornarmos dignos da nossa própria passagem das coisas terrenas para “aquilo que os olhos não viram, os ouvidos não ouviram e o coração do homem não percebeu” (1 Cor 2,9). 

Na Igreja primitiva, a Santa e Grande Quaresma era um período de preparação dos catecúmenos, cujo batismo ocorria durante a Divina Liturgia da Festa Pascal. Essa conexão com o batismo também é preservada pela compreensão e experiência da Grande Quaresma como o período por excelência do arrependimento, descrito como “uma renovação do batismo”, “um segundo batismo”, “um aliança com Deus para uma segunda vida”, ou seja, uma regeneração dos dons do batismo e uma promessa a Deus para o início de um novo modo de vida. Os ofícios e hinos litúrgicos deste tempo associam a luta espiritual dos fiéis à expectativa da Páscoa do Senhor, de modo que o jejum de quarenta dias irradia o perfume da alegria pascal. 

A Santa e Grande Quaresma é uma oportunidade para tomarmos consciência da profundidade e riqueza da nossa fé como “um encontro pessoal com Cristo”. É corretamente enfatizado que o cristianismo é “extremamente pessoal”, sem que isso implique que seja “individualista”. Os fiéis “encontram, reconhecem e amam o mesmo Cristo”, que, “sozinho e somente Ele, revelou a verdadeira e perfeita pessoa humana” (Nicolau Cabasilas). Ele convida todas as pessoas — e cada uma individualmente — à salvação, de modo que a resposta de cada um seja sempre “fundamentada na fé comum” e, ao mesmo tempo, “única”. 

Recordamos as palavras de São Paulo: “Já não sou eu quem vive, mas é Cristo que vive em mim. A vida que agora vivo na carne, vivo-a na fé no Filho de Deus, que me amou e se entregou por mim” (Gl 2: 20). Neste caso, as palavras “em mim”, “mim” e “por mim” não contradizem as palavras “em nós”, “nós” e “por nós”, em referência à nossa “salvação comum”. Eternamente grato pelos dons celestiais de sua regeneração em Cristo, o Apóstolo da liberdade “torna seu o que é compartilhado”, como se o Verbo pré-eterno de Deus tivesse se encarnado, sido crucificado e ressuscitado “por ele pessoalmente”. 

Nossa experiência de fé é “única” e “profundamente pessoal” como uma liberdade dada a nós por Cristo, algo que é, ao mesmo tempo, “essencialmente eclesial”, uma experiência “de liberdade comum”. Essa liberdade mais genuína em Cristo se expressa como amor e apoio concreto ao próximo, como descrito na Parábola do Bom Samaritano (Lc 10: 30-37) e na passagem sobre o Juízo Final (Mt 25: 31-46), mas também como respeito e cuidado pelo mundo e uma abordagem eucarística da criação. A liberdade em Cristo tem uma natureza pessoal e holística, que é especialmente revelada durante a Santa e Grande Quaresma em sua compreensão da ascese e do jejum. A liberdade cristã, como autenticidade e plenitude existenciais, não envolve uma ascese sombria, uma vida sem graça e alegria, “como se Cristo nunca tivesse vindo”. Além disso, o jejum não é apenas “abstinência de alimentos”, mas “renúncia ao pecado”, uma luta contra o egoísmo, um amoroso afastamento de si mesmo para o irmão necessitado, “um coração que arde por toda a criação”. A natureza holística da espiritualidade é sustentada pela experiência da Grande Quaresma como uma jornada rumo à Páscoa e como um antegozo da “gloriosa liberdade dos filhos de Deus” (Rm 8: 21). 

Oramos para que nosso Salvador Jesus Cristo nos torne dignos de percorrer o caminho da Santa e Grande Quaresma com ascese, arrependimento, perdão, oração e liberdade divina. E concluímos com as palavras do nosso pai espiritual, o falecido Metropolita Meliton de Calcedônia, durante a Divina Liturgia do Domingo do Perdão em 1970, na Catedral Metropolitana de Atenas: 

“Ao entrarmos na Santa Quaresma, o que nos espera no final é a visão, o milagre e a experiência da Ressurreição, a experiência primordial da Igreja Ortodoxa. Avancemos rumo a essa visão e experiência, mas não sem ter recebido e oferecido o perdão, não com um jejum meramente de carne e óleo, não com um senso de hipocrisia, mas com liberdade divina, em espírito e verdade, no espírito da verdade, na verdade do espírito.”

 

Santa e Grande Quaresma 2025

 

† BARTOLOMEU de Constantinopla

Vosso fervoroso suplicante diante de Deus.

HOMILÍA CATEQUÉTICA PARA EL COMIENZO DE LA SANTA Y GRAN CUARESMA

 

HOMILÍA CATEQUÉTICA PARA EL COMIENZO DE LA SANTA Y GRAN CUARESMA

 

+ B A R T O L O M É

POR LA MISERICORDIA DE DIOS

ARZOBISPO DE CONSTANTINOPLA - NUEVA ROMA

Y PATRIARCA ECUMÉNICO

A LA PLENITUD DE LA IGLESIA

QUE LA GRACIA Y LA PAZ

DE NUESTRO SEÑOR Y SALVADOR JESUCRISTO,

JUNTO CON NUESTRA ORACIÓN, BENDICIÓN Y PERDÓN

ESTÉN CON TODOS VOSOTROS

* * *

 

Honorabilísimos hermanos Jerarcas y benditos hijos en el Señor:

Una vez más, por la voluntad y la gracia de Dios, el Dador de todo lo bueno, entramos en la Santa y Gran Cuaresma, bendito período de ayuno y arrepentimiento, de vigilancia espiritual y de caminar con el Señor, al acercarse a su pasión voluntaria, para alcanzar la veneración de su espléndida Resurrección y hacernos dignos de nuestro propio paso de las cosas terrenas a aquello que “ni el ojo vio, ni el oído oyó, ni el hombre puede pensar” (1 Cor 2,9).

En la Iglesia primitiva, la Santa y Gran Cuaresma era un período de preparación de los catecúmenos, cuyo bautismo tenía lugar durante la Divina Liturgia de la fiesta pascual. Esta conexión con el bautismo también se conserva en la comprensión de la experiencia de la Gran Cuaresma como período por excelencia para el arrepentimiento que se describe como “una renovación del bautismo”, “un segundo bautismo”, “un contrato con Dios para una segunda vida”; dicho de otro modo, una regeneración de los dones del bautismo y promesa de Dios para el comienzo de una nueva forma de vida. Los Oficios e himnos de este período asocian la lucha espiritual de los fieles con la expectación de la Pascua del Señor, mediante la cual el ayuno de cuarenta días irradia la fragancia del gozo pascual.

La Santa y Gran Cuaresma es una oportunidad para tomar conciencia de la profundidad y riqueza de nuestra fe como “encuentro personal con Cristo”. Se subraya con razón que el cristianismo es “extremadamente personal”, sin que esto suponga que sea “individualista”. Los fieles “encuentran, reconocen y aman al mismo y único Cristo”, “el único que reveló a la persona humana verdadera y perfecta” (Nicolás Cabásilas). Él invita a todos (y a cada uno en persona) a la salvación, de modo que la respuesta de cada uno siempre pueda estar “enraizada en la fe común” y, “al mismo tiempo, ser única”.

Recordemos lo que dice San Pablo: “Vivo, pero no soy yo el que vive, es Cristo quien vive en mí. Y mi vida de ahora en la carne, la vivo en la fe del Hijo de Dios, que me amó y se entregó por mí” (Gál 2,20). En este caso, las palabras “en mí”, “me” y “por mí” no contradicen a las palabras “en nosotros”, “nos” y “por nosotros” en referencia a nuestra “salvación común”.

Siempre agradecido por los dones celestiales de su regeneración en Cristo, el Apóstol de la libertad “hace suyo lo compartido”, como si el Verbo preeterno de Dios se hubiera encarnado, crucificado y resucitado “para él en persona”.

Nuestra experiencia de fe es “única” y “profundamente personal” como libertad que Cristo nos ha entregado, como algo al mismo tiempo “esencialmente eclesial”, una experiencia de “libertad común”. Esta genuina libertad en Cristo se expresa en forma de amor y apoyo a nuestro prójimo concreto, tal y como se describe en la Parábola del Buen Samaritano (Lc 10,30-37) y en el pasaje sobre el Juicio Final (Mt 25,31-46), pero también en forma de respeto y preocupación por el mundo y por un acercamiento eucarístico a la creación. La libertad en Cristo tiene una naturaleza personal y holística que se revela especialmente durante la Santa y Gran Cuaresma en su comprensión del ascetismo y el ayuno. La libertad cristiana, como autenticidad y plenitud existencial, no implica un ascetismo sombrío, una vida sin gracia y sin alegría, “como si Cristo nunca hubiera venido”; es más, el ayuno no es solo “abstinencia de alimentos”, sino “renuncia al pecado”, lucha contra el egoísmo, alejamiento voluntario del ego y acercamiento al hermano necesitado, “un corazón que arde por el bien de la creación”. La naturaleza holística de la espiritualidad se apoya en la experiencia de la Gran Cuaresma como itinerario hacia la Pascua y anticipo de “la gloriosa libertad de los hijos de Dios” (Rom 8,21).

Rogamos que nuestro Salvador Jesucristo nos haga a todos dignos de transitar el camino de la Santa y Gran Cuaresma con ascesis, arrepentimiento, perdón, oración y libertad divina. Y concluimos con las palabras de nuestro Padre espiritual, el Metropolitano Melitón de Calcedonia, de bendita memoria, durante la Divina Liturgia del Domingo de los Lácteos de 1970 en la Catedral Metropolitana de Atenas: “Al entrar en la Santa Cuaresma, lo que nos espera al final es la visión, el milagro y la experiencia de la Resurrección, experiencia principal de la Iglesia ortodoxa. Avancemos hacia esa visión y experiencia, pero no sin haber recibido y ofrecido perdón; no con un ayuno simplemente de carne y aceite; no con un sentido de hipocresía, sino con libertad divina, en espíritu y verdad, en el espíritu de la verdad, en la verdad del espíritu”.

Santa y Gran Cuaresma 2025

+ BARTOLOMÉ de Constantinopla

Fervoroso suplicante ante Dios por todos

ΛΟΓΟΣ ΚΑΤΗΧΗΤΗΡΙΟΣ ΕΠΙ Τῌ ΕΝΑΡΞΕΙ ΤΗΣ ΑΓΙΑΣ ΚΑΙ ΜΕΓΑΛΗΣ ΤΕΣΣΑΡΑΚΟΣΤΗΣ

 

ΛΟΓΟΣ ΚΑΤΗΧΗΤΗΡΙΟΣ

ΕΠΙ Τῌ ΕΝΑΡΞΕΙ

ΤΗΣ ΑΓΙΑΣ ΚΑΙ ΜΕΓΑΛΗΣ ΤΕΣΣΑΡΑΚΟΣΤΗΣ

 

+ Β Α Ρ Θ Ο Λ Ο Μ Α Ι Ο Σ

ΕΛΕῼ ΘΕΟΥ

ΑΡΧΙΕΠΙΣΚΟΠΟΣ ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΟΥΠΟΛΕΩΣ - ΝΕΑΣ ΡΩΜΗΣ

ΚΑΙ ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ

ΠΑΝΤΙ Τῼ ΠΛΗΡΩΜΑΤΙ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ,

ΧΑΡΙΣ ΕΙΗ ΚΑΙ ΕΙΡΗΝΗ

ΠΑΡΑ ΤΟΥ ΣΩΤΗΡΟΣ ΚΑΙ ΚΥΡΙΟΥ ΗΜΩΝ ΙΗΣΟΥ ΧΡΙΣΤΟΥ,

ΠΑΡ᾿ HΜΩΝ ΔΕ ΕΥΧΗ, ΕΥΛΟΓΙΑ ΚΑΙ ΣΥΓΧΩΡΗΣΙΣ

* * *

 

Τιμιώτατοι ἀδελφοί Ἱεράρχαι καί τέκνα ἐν Κυρίῳ εὐλογημένα,

 

Εἰσερχόμεθα καί πάλιν, εὐδοκίᾳ καί χάριτι τοῦ ἀγαθοδότου Θεοῦ, εἰς τήν Ἁγίαν καί Μεγάλην Τεσσαρακοστήν, τήν εὐλογημένην περίοδον νηστείας καί μετανοίας, πνευμα-τικῆς ἐγρηγόρσεως καί συμπορεύσεως μετά τοῦ ἐρχομένου πρός τό ἑκούσιον πάθος Κυρίου, ἵνα φθάσωμεν προσκυνῆσαι τήν λαμπροφόρον Αὐτοῦ Ἀνάστασιν, καί ἀξιωθῶμεν ἐν αὐτῇ τῆς ἡμετέρας «διαβάσεως» ἐκ τῶν ἐπιγείων εἰς «ἅ ὀφθαλμός οὐκ εἶδε καί οὖς οὐκ ἤκουσε καί ἐπί καρδίαν ἀνθρώπου οὐκ ἀνέβη» (Α’ Κορ. β’, 9).

Εἰς τήν ἀρχαίαν Εκκλησίαν, ἡ Ἁγία καί Μεγάλη Τεσσαρακοστή ἦτο περίοδος προετοιμασίας τῶν κατηχουμένων διά τό βάπτισμα, τό ὁποῖον ἐτελεῖτο κατά τήν Θείαν Λειτουργίαν τῆς Ἀναστάσεως. Τήν ἀναφοράν πρός τό βάπτισμα διασώζει καί ἡ θεώρησις καί βίωσις τῆς Μεγάλης Τεσσαρακοστῆς ὡς κατ᾿ ἐξοχήν καιροῦ μετανοίας, ἡ ὁποία χαρα-κτηρίζεται ὡς «ἀνάκλησις βαπτίσματος» καί ὡς «δεύτερον βάπτισμα», ὡς «συνθήκη πρός Θεόν δευτέρου βίου», ἀναβίωσις δηλαδή τῶν δωρεῶν τοῦ βαπτίσματος καί ὑπόσχεσις πρός τόν Θεόν δι᾿ ἔναρξιν νέας πορείας ζωῆς. Αἱ ἀκολουθίαι καί ἡ ὑμνολογία τῆς περιόδου συνδέουν αὐτόν τόν πνευματικόν ἀγῶνα τῶν πιστῶν μέ τήν προσδοκίαν τοῦ Πάσχα τοῦ Κυρίου, διά τῆς ὁποίας ἡ τεσσαρακονθήμερος νηστεία ἀναδίδει εὐωδίαν πασχαλίου χαρᾶς.

Ἡ Ἁγία καί Μεγάλη Τεσσαρακοστή εἶναι εὐκαιρία συνειδητοποιήσεως τοῦ βάθους καί τοῦ πλούτου τῆς πίστεώς μας ὡς «προσωπικῆς συναντήσεως μέ τόν Χριστόν». Ὀρθῶς τονίζεται ὅτι ὁ Χριστιανισμός «εἶναι στό ἔπακρο προσωπικός», χωρίς αὐτό νά σημαίνῃ ὅτι εἶναι «ἀτομοκεντρικός». Οἱ πιστοί «συναντοῦν, ἀναγνωρίζουν καί ἀγαποῦν τόν ἕνα καί τόν αὐτόν Χριστόν», ὁ ὁποῖος «τόν ἀληθινόν ἄνθρωπον καί τέλειον... πρῶτος καί μόνος ἔδειξεν» (Νικόλαος Καβάσιλας). Ἐκεῖνος καλεῖ πάντας πρός σωτηρίαν καί τόν κάθε ἄν-θρωπον προσωπικῶς, ὥστε ἡ ἀνταπόκρισις τοῦ καθενός, πάντοτε «ριζωμένη στήν κοινή πίστη», νά εἶναι «ταυτόχρονα μοναδική».

Ἐνθυμούμεθα τό ὑπέροχον Παύλειον «Ζῶ δέ οὐκέτι ἐγώ, ζῇ δέ ἐν ἐμοί Χριστός· ὅ δέ νῦν ζῶ ἐν σαρκί, ἐν πίστει ζῶ τῇ τοῦ υἱοῦ τοῦ Θεοῦ τοῦ ἀγαπήσαντός με καί παραδόντος ἑαυτόν ὑπέρ ἐμοῦ» (Γαλ. β΄, 20). Ἐδῶ τό «ἐν ἐμοί» τό «μέ» καί τό «ὑπέρ ἐμοῦ» δέν λέγονται ἐν ἀντιθέσει πρός τό «ἐν ἡμῖν, τό «ἡμᾶς»καί τό «ὑπέρ ἡμῶν» τῆς «κοινῆς σωτηρίας». Ὁ Ἀπόστολος τῆς ἐλευθερίας, ἄκρως εὐγνώμων διά τά οὐράνια ἀγαθά τῆς ἐν Χριστῷ ἀναγεννήσεώς του, «τό κοινόν ἴδιον ποιεῖται», ὡς ὁ προαιώνιος Λόγος τοῦ Θεοῦ νά ἐνην-θρώπησε, νά ἐσταυρώθη καί νά ἀνέστη ἐκ νεκρῶν «δι᾿ αὐτόν προσωπικῶς».

«Μοναδική» καί «βαθιά προσωπική» εἶναι ἡ βίωσις τῆς πίστεώς μας ὡς χριστοδω-ρήτου ἐλευθερίας, ἡ ὁποία εἶναι ἐν ταὐτῷ «οὐσιωδῶς ἐκκλησιαστική», ἐμπειρία «κοινῆς ἐλευθερίας». Αὐτή ἡ ἀληθεστάτη ἐν Χριστῷ ἐλευθερία ἐκφράζεται ὡς ἀγάπη καί ἔμ-πρακτος συμπαράστασις πρός τόν συγκεκριμένον πλησίον, ὅπως αὐτή περιγράφεται εἰς τήν παραβολήν τοῦ «Καλοῦ Σαμαρείτου» (Λουκ. ι’, 30-37) καί εἰς τήν περικοπήν τῆς τελικῆς κρίσεως (Ματθ. κε’, 31-46), ἀλλά καί ὡς σεβασμός καί μέριμνα διά τήν κτίσιν καί εὐχαριστιακή χρῆσις αὐτῆς. Ἡ ἐν Χριστῷ ἐλευθερία ἔχει προσωπικόν καί ὁλιστικόν χαρακτῆρα, ὁ ὁποῖος ἀποκαλύπτεται ἰδιαιτέρως κατά τήν Ἁγίαν καί Μεγάλην Τεσσαρα-κοστήν εἰς τόν τρόπον κατανοήσεως τοῦ ἀσκητισμοῦ καί τῆς νηστείας. Δέν γνωρίζει ἡ χριστιανική ἐλευθερία, ὡς ὑπαρκτική αὐθεντικότης καί πληρότης, σκυθρωπόν ἀσκη-τισμόν, ζωήν χωρίς χάριν καί χαράν , «σάν νά μήν ἦλθε ποτέ ὁ Χριστός». Καί ἡ νηστεία δέν εἶναι μόνον «βρωμάτων ἀποχή», ἀλλ᾿ «ἁμαρτημάτων ἀναχώρησις», ἀγών κατά τῆς φιλαυτίας, ἀγαπητική ἔξοδος ἀπό τόν ἑαυτόν μας πρός τόν ἐν ἀνάγκαις ἀδελφόν, «καῦσις καρδίας ὑπέρ πάσης τῆς κτίσεως». Ἡ ὁλιστικότης τῆς πνευματικότητος τρέφεται ἀπό τήν ἐμπειρίαν τῆς Μεγάλης Τεσσαρακοστῆς ὡς πορείας πρός τό Πάσχα καί ὡς προγεύσεως τῆς «ἐλευθερίας τῆς δόξης τῶν τέκνων τοῦ Θεοῦ (Ρωμ. η’, 21).

Δεόμενοι τοῦ Σωτῆρος ἡμῶν Ἰησοῦ Χριστοῦ, ὅπως ἀξιώσῃ πάντας ἡμᾶς νά διατρέ-ξωμεν ἐν ἀσκήσει, μετανοίᾳ, συγχωρητικότητι, προσευχῇ καί ἐνθέῳ ἐλευθερίᾳ τόν δόλι-χον τῆς Ἁγίας καί Μεγάλης Τεσσαρακοστῆς, κατακλείομεν μέ τούς λόγους τοῦ πνευ-ματικοῦ ἡμῶν πατρός μακαριστοῦ Μητροπολίτου Χαλκηδόνος Μελίτωνος, κατά τήν Θείαν Λειτουργίαν τῆς Κυριακῆς τῆς Τυρινῆς τοῦ ἔτους 1970 εἰς τόν Μητροπολιτικόν Ναόν Ἀθηνῶν: «Εἰσερχόμεθα εἰς τήν Ἁγίαν Τεσσαρακοστήν καί στό βάθος μᾶς ἀναμένει τό ὅραμα, τό θαῦμα καί τό βίωμα τῆς Ἀναστάσεως, τό κατ᾿ ἐξοχήν βίωμα τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας. Ἄς πορευθῶμεν πρός αὐτό τό ὅραμα καί βίωμα, ὄχι ἀσυγχώρητοι, ὄχι μή συγχωρήσαντες, ὄχι ἐν νηστείᾳ ἁπλῶς κρέατος καί ἐλαίου, ὄχι ἐν ὑποκρισίᾳ, ἀλλά ἐν θείᾳ ἐλευθερίᾳ, ἐν πνεύματι καί ἀληθεία, ἐν τῷ πνεύματι τῆς ἀληθείας, ἐν τῇ ἀληθείᾳ τοῦ πνεύματος». 

Ἁγία καί Μεγάλη Τεσσαρακοστή ͵βκεʹ

† Ὁ Κωνσταντινουπόλεως

διάπυρος πρός Θεόν εὐχέτης πάντων ὑμῶν