ОГЛАСИТЕЛЬНОЕ СЛОВО НА НАЧАЛО СВЯТОЙ И ВЕЛИКОЙ ЧЕТЫРЕДЕСЯТНИЦЫ (2020)

+ ВАРФОЛОМЕЙ

МИЛОСТЬЮ БОЖИЕЙ

АРХИЕПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ — НОВОГО РИМА

И ВСЕЛЕНСКИЙ ПАТРИАРХ

ВСЕЙ ПОЛНОТЕ ЦЕРКВИ,

БЛАГОДАТЬ И МИР

ОТ СПАСА И ГОСПОДА НАШЕГО ИИСУСА ХРИСТА,

ОТ НАС ЖЕ МОЛИТВА, БЛАГОСЛОВЕНИЕ И ПРОЩЕНИЕ

***

Благодарный гимн воспевая Богу любви, мы вновь вступаем во Святую и Великую Четыредесятницу, в период аскетических подвигов, поста и воздержания, трезвения и духовного бдения, хранения чувств и молитвы, смирения и самопознания. Начинается новое благословенное богослужебное поприще, ведущее ко Святой Пасхе, когда «откроются нам райские врата». В Церкви и как Церковь, созерцая Воскресшего Господа славы, мы спутешествуем вкупе по пути обожения по благодати, возводящего нас в пренебесные блага, «которые уготовал Бог любящим Его» (1 Кор. 2, 9).

В Церкви, где совершается «вечная тайна» Божественного Смотрения, все имеет свое неколеблемое богословское основание и чёткую сотериологическую перспективу. Воплощение Бога и обожение человека являются столпами православной веры. Мы движемся к нашему вечному предназначению в лоно любви Христовой. Наш Бог, Который «присно превыше нас», не есть некая «высшая сила», замкнутая в трансцендентности и величии всемогущества или своей святости, но «наш образ восприяв», предвечное Слово Божье призывает человечество к приобщению Его святости, к подлинной свободе. Человек, изначально «почтенный свободою», призывается свободно принять этот божественный дар. В богочеловеческой тайне спасения, наше деятельное соучастие-синергия через «не ищущую своего» любовь к «брату» служит также свидетельством в миру в живом переживании благости действий Божиих: «Что ты имеешь, чего вы не получил?» (1 Кор. 4, 7).

Святой и Великий пост прежде всего является временем, когда мы переживаем опытно ту свободу, которую даровал нам Христос. Пост и подвижничество не являются навязанной извне дисциплиной и гетерономией, но добровольным почитанием церковной практики, послушанием церковному Преданию, заключённому не в мертвящей букве, а в живом и животворном присутствии, в постоянном выражении единства, в святости, соборности и апостоличности Церкви. Язык богословия и гимнографии говорит о «радостотворном плаче» и о «кладезе поста». Подлинный аскетизм, весенний и светлый, всегда приносит радость. Он не знает дуализма или разделения, не попирает ни жизни, ни мира. «Депрессивная аскеза», ведущая к «выхолащиванию человеческой природы», не имеет ничего общего с духом православия, где аскетическая жизнь и духовность пропитаны радостью воскресения. В этом смысле пост и подвижничество содержат в себе некий альтернативный образ жизни, противоположный обетованиям райских садов гедонизма и нигилистического пессимизма.

Другим существенным элементом православной аскетической духовности является ее соборный характер. Бог нашей веры — «самый соборный Бог», Он есть «Бог отношений». Правильно сказано, что Святая Троица — есть «отрицание индивидуализма». Индивидуализация спасения и благочестия, превращение аскезы в некое личное достижение — все это упускает из вида троичную сущность церковного бытия. Если мы постимся для себя и по своим мерилам, такой пост не выражает дух православной традиции. Духовность — это живодательное присутствие Святого Духа, который всегда является «духом общения». Подлинная православная духовная жизнь всегда ведёт к воцерковлению всего нашего бытия, а не к некой «духовной самореализации».

Святая Великая Церковь Христа намеревается посвятить этот год «пастырскому возрождению и должной заботе о нашей молодежи», и мы призываем наших православных юношей и девушек участвовать в духовных подвигах Великого поста, чтобы пережить глубину его антропологии и дух свобождения, чтобы понять, что православный аскетизм есть путь свободы и бытийной самореализации в лоне благословенной жизни внутри Церкви, ядром которой является «истинствование в любви». Наша православная молодёжь призывается раскрыть для себя всецелостный характер поста, который в Триоди воспевается как «начало духовный подвигов», как «пища для души», как «матерь всех благ и всех добродетелей». Пост является не просто воздержанием от определённых снедей, а борьбой с самолюбием и самодостаточностью, проявлением сочувствия ко страждущему со-человеку и действенной помощи ему. Пост выявляет евхаристическое отношение к творению, бытийную полноту, общность жизни и солидарность. Аскеза, пост, молитва и смирение источают дух и свет Воскресения, в котором они находят свой смысл и предназначение. Будучи квинтэссенцией церковной жизни и её эсхатологической ориентации, Воскресение неразрывно связывает аскетическую жизнь с Божественной Евхаристией — таинством предвкушения неизглаголанной радости Царства Отца, Сына и Святого Духа. Тот факт, что в Православной Церкви Божественная Евхаристия удерживается как центр Ее жизни, связан с тем, что Воскресение составляет основу нашей веры и светоносный горизонт нашей аскетической духовности и нашего доброго свидетельства в мире.

С этими мыслями мы смиренно призываем милость и благословение Бога любви, чтобы пройти в благочестномудрии поприще Святого и Великого Поста и достичь дней спасительных Страстей Христа Бога, и чтобы, прославляя Его непостижимое долготерпение, воссиять празднеством Его светоносного Воскресения, возводящего нас от смерти к жизни нестареющей.

Святая и Великая Четыредесятница 2020 года  

+ Константинопольский 

пламенный молитвенник к Богу о всех вас

ОГЛАСИТЕЛЬНЕ СЛОВО ПЕРЕД ПОЧАТКОМ СВЯТОЇ І ВЕЛИКОЇ ЧОТИРИДЕСЯТНИЦІ (2020)

+ ВАРФОЛОМІЙ

МИЛІСТЮ БОЖОЮ

АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ — НОВОГО РИМУ

І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ,

БЛАГОДАТЬ І МИР

ВІД ГОСПОДА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА,

А ВІД НАС — МОЛИТВА, БЛАГОСЛОВІННЯ І ПРОЩЕННЯ.

***

Ми звертаємося до Бога любові з піснеспівами подяки, коли ми знову входимо у Святий і Великий піст, на арену подвижницької боротьби, посту та утримання, пильності та духовної усвідомленості, оберігання наших почуттів та молитви, смиренності та самопізнання. Ми розпочинаємо нове і благословенне паломництво до Святої Пасхи, яка «відкрила для нас ворота раю». У Церкві і власне як Церква, коли ми бачимо Воскреслого Господа слави, ми всі разом ідемо шляхом обоження благодаттю, яка веде до небесних благ, «підготовлених Богом для тих, хто любить Його» (1 Кор. 2:9).

У Церкві, де реалізується «вічна таємниця» божественної ікономії, усі речі мають свою непохитну богословську основу та чисте сотеріологічне посилання. Втілення Бога і обожнення людини є опорами православної віри. Ми рухаємось до нашого вічного призначення в любові до Христа. Наш Бог, Який є «завжди для нас», ніколи не може бути зведений до якоїсь «вищої сили», укладеної в трансцендентність і велич всемогутності або її святості. Натомість Він – вічне Слово Боже, яке «прийняло нашу форму», щоб запросити людство до спільності Його святості, справжньої свободи. Людину, яку спочатку «вшановували свободою», запрошують вільно прийняти цей божественний дар. У божественно-людській таємниці спасіння наша синергія також функціонує як свідок у світі благословення, яке ми пережили – «що ти такого маєш, чого б не отримав?» (1 Кор. 4: 7) – через любов до «брата».

Святий і Великий піст – це досконалість періоду переживання цієї свободи, яку дарує Христос. Піст і аскеза не являються дисциплінами, що накладені ззовні, але добровільною повагою церковної практики, покірністю до церковної традиції, яка не є чистим порожнім листом, а живою і життєдайною присутністю, постійним вираженням єдності, святості, соборності та апостольства Церкви. Мова богослов’я та гімнографії говорить про «радісне горе» та «весну посту». Це тому, що справжній аскетизм завжди радісний, весняний і світлий. Він не знає дуалізму чи поділу; він не недооцінює життя чи світ. «Депресивна аскеза», котра призводить до «посушливості людської природи», не має нічого спільного з духом православ’я, де аскетичне життя і духовність плекаються воскресною радістю. У цьому сенсі піст і аскеза містять альтернативну пропозицію життя замість обіцяного помилкового раю евдемонізму та нігілістичного песимізму.

Ще одним важливим елементом православної аскетичної духовності є її соціальний характер. Бог нашої віри є «самим соціальним Богом», «Богом відносин». Правильно сказано, що Свята Трійця – це «заперечення самотності». Індивідуалізація спасіння та благочестя, перетворення аскези на індивідуальне досягнення, оминають увагою троїчно-центричність церковної події. Коли ми постимось тільки для себе і заради посту, то піст не висловлює дух православної традиції. Духовність – це животворна присутність Святого Духа, який завжди є «духом спілкування». Справжнє православне духовне життя завжди стосується церковного виміру нашого існування, а не певної «духовної самореалізації».

Дотримуючись присвячення цього року Святою Великою Христовою Церквою «пастирському оновленню та належній турботі про нашу молодь», ми закликаємо наших православних юнаків взяти участь у духовній боротьбі Великого посту, щоб пережити його антропологічну глибину та визвольний дух, щоб зрозуміти, що православний аскетизм – це спосіб свободи та екзистенційного здійснення в контексті благословенного життя Церкви, суть якого полягає в тому, щоб «говорити правду в любові». Наша православна молодь покликана виявити цілісний характер посту, який в Тріоді оцінюється як «початок духовної боротьби», «їжа для душі», як «матір усіх доброт і всіх чеснот». Це не просто утримання від певної їжі, а боротьба проти самолюбства та самодостатності, чутливості та відчутної реакції підтримки до нашого страждаючого ближнього. Це євхаристійне використання творіння, екзистенційна повнота, спільність життя та солідарність. Аскеза, піст, молитва і смирення передають аромат і світло Воскресіння, від якого вони отримують сенс і спрямованість. Як квінтесенція церковного життя та його есхатологічна спрямованість, Воскресіння нерозривно пов’язує подвижницьке життя з Божественною Євхаристією, таїнством передбачення невимовної радості Царства Отця, і Сина, і Святого Духа. Той факт, що Божественна Євхаристія зберігається як центр життя в Православній Церкві, пов’язаний із тим, що Воскресіння є фундаментом нашої віри та світлим горизонтом нашої подвижницької духовності, а також нашим добрим свідченням у світі.

Цими думками ми смиренно закликаємо на всіх вас милість і благословення Бога любові, щоб ми змогли із побожним серцем провести перебіг Святого і Великого посту, досягти спасительних Страстей Христа, нашого Бога, і прославляючи Його невимовне довготерпіння, світло святкувати Його славне Воскресіння, яке веде нас від смерті до безконечного життя.

Свята і Велика Чотиридесятниця 2020р.

+ Варфоломій Константинопольський,

Палкий молитвенник перед Богом за всіх вас.

Homilía catequética al inicio de la Santa y Gran Cuaresma

+ BARTOLOMÉ

POR LA MISERICORDIA DE DIOS

ARZOBISPO DE CONSTANTINOPLA - NUEVA ROMA Y PATRIARCA ECUMÉNICO

A LA PLENITUD DE LA IGLESIA,

QUE LA GRACIA Y LA PAZ DE NUESTRO SEÑOR Y SALVADOR JESUCRISTO,

JUNTO CON NUESTRA ORACION, BENDICION Y PERDON ESTEN CON TODOS VOSOTROS

***

Ofrecemos himnos de agradecimiento al Dios del amor cuando una vez más entramos en la Santa y Gran Cuaresma, el campo de la lucha ascética, el ayuno y la abstinencia, la vigilancia y la conciencia espiritual, la protección de nuestros sentidos y la oración, la humildad y el autoconocimiento. Estamos comenzando una nueva y bendecida peregrinación hacia la Santa Pascua, que "nos ha abierto las puertas del paraíso". En la Iglesia y como Iglesia, al contemplar al Señor resucitado de la gloria, todos viajamos juntos por el camino de la deificación por gracia que conduce a los bienes celestiales "preparados por Dios para los que lo aman" (1 Cor. 2: 9).

En la Iglesia, donde se realiza "el misterio eterno" de la Economía divina, todas las cosas tienen su fundamento teológico inquebrantable y su referencia soteriológica pura. La encarnación de Dios y la deificación del hombre son los pilares de la fe ortodoxa. Nos movemos hacia nuestro destino eterno en el amor de Cristo. Nuestro Dios, que es "siempre para nosotros", nunca puede reducirse a un "poder superior" encerrado en la trascendencia y la grandeza de la omnipotencia o su santidad. En cambio, Él es la Palabra de Dios pre-eterna, que "asumió nuestra forma" para invitar a la humanidad a la comunión de su santidad, de la libertad genuina. El hombre, que desde el principio "ha sido honrado con libertad", está invitado a aceptar libremente este don divino. En el misterio divino-humano de la salvación, nuestra sinergia también funciona como testigo en el mundo de la bendición que hemos experimentado: "¿qué tienes que no hayas recibido?" (1 Cor. 4: 7), a través del amor por el "hermano".

La Santa y Gran Cuaresma es por excelencia un período de experimentar esta libertad otorgada por Cristo. El ayuno y la ascesis no comprenden una disciplina impuesta externamente, sino un respeto voluntario de la práctica eclesiástica, la obediencia a la Tradición de la Iglesia que no es una carta estéril sino una presencia viva y vivificante, una expresión permanente de la unidad, la santidad, la catolicidad y la apostolicidad de la Iglesia. El lenguaje de la teología y la himnografía habla de "tristeza alegre" y "la primavera del ayuno". Esto se debe a que el ascetismo auténtico siempre es alegre, elástico y brillante. No conoce dualismo ni división; no socava la vida o el mundo. La "ascesis depresiva" que conduce a una "aridez de la naturaleza humana" no tiene nada que ver con el espíritu de la ortodoxia, donde la vida ascética y la espiritualidad se nutren de la alegría de la resurrección. En este sentido, el ayuno y la ascesis contienen una propuesta alternativa de vida ante el falso paraíso prometido del eudemonismo y el pesimismo nihilista.

Otro elemento esencial de la espiritualidad ascética ortodoxa es su carácter social. El Dios de nuestra fe es "el Dios más social", "un Dios de las relaciones". Se ha dicho con razón que la Santísima Trinidad es "la negación de la soledad". La individualización de la salvación y la piedad, la transformación de la ascesis en un logro individual, pasa por alto la esencia centrada en la Trinidad del evento eclesial. Cuando ayunamos por nosotros mismos y según nuestro capricho, el ayuno no expresa el espíritu de la tradición ortodoxa. La espiritualidad es la presencia vivificante del Espíritu Santo, que siempre es "un espíritu de comunión". La vida espiritual ortodoxa genuina siempre se refiere a la dimensión eclesial de nuestra existencia y no a alguna "autorrealización espiritual".

Al adherirnos a la dedicación de este año por la Santa Gran Iglesia de Cristo a "la renovación pastoral y la debida preocupación por nuestra juventud", exhortamos a nuestros jóvenes ortodoxos a participar en la lucha espiritual de la Gran Cuaresma para experimentar su profundidad antropológica y su espíritu liberador, para comprender que el ascetismo ortodoxo es una forma de libertad y realización existencial en el contexto de la vida bendecida en la Iglesia, cuyo núcleo es "hablar la verdad en el amor". Nuestra juventud ortodoxa está llamada a descubrir el carácter holístico del ayuno, que es alabado en el Triodio como "el comienzo de las luchas espirituales", como "alimento para el alma", como "madre de todas las cosas buenas y todas las virtudes". No es simplemente una abstinencia de ciertos alimentos, sino una lucha contra el amor propio y la autosuficiencia, una sensibilidad hacia nuestro prójimo sufriente y una respuesta tangible de apoyo. Es un uso eucarístico de la creación, realización existencial, comunión de vida y solidaridad. La ascesis, el ayuno, la oración y la humildad transmiten la fragancia y la luz de la Resurrección, de la que reciben significado y dirección. Como la quintaesencia de la vida eclesial y su orientación escatológica, la Resurrección vincula inseparablemente la vida ascética con la Divina Eucaristía, el sacramento del anticipo del gozo inefable del Reino del Padre, y del Hijo, y del Espíritu Santo. El hecho de que la Eucaristía Divina se conserve como el centro de la vida en la Iglesia Ortodoxa se asocia con el hecho de que la Resurrección es el fundamento de nuestra fe y el brillante horizonte de nuestra espiritualidad ascética, así como de nuestro buen testimonio en el mundo.

Con estos pensamientos, invocamos humildemente a todos vosotros la misericordia y la bendición del Dios del amor, para que podamos seguir la carrera de la Santa y Gran Cuaresma con corazón devoto, alcanzar la Pasión salvadora de Cristo nuestro Dios y glorificar a Su inefable paciencia, brillar intensamente para la fiesta de su espléndida resurrección que nos lleva de la muerte a la vida eterna.

Santa y Gran Cuaresma 2020

✠ BARTOLOMÉ de Constantinopla

Ferviente suplicante para todos ante Dios

Catechetical Homily at the opening of Holy and Great Lent (2020)

+ BARTHOLOMEW

BY GOD’S MERCY 

ARCHBISHOP OF CONSTANTINOPLE – NEW ROME

AND ECUMENICAL PATRIARCH

TO THE PLENITUDE OF THE CHURCH,

MAY THE GRACE AND PEACE 

OF OUR LORD AND SAVIOR JESUS CHRIST,

TOGETHER WITH OUR PRAYER, BLESSING AND FORGIVENESS

BE WITH YOU ALL

***

We offer hymns of thanks to the God of love as once again we enter Holy and Great Lent, the arena of ascetic struggle, fasting and abstinence, of vigilance and spiritual awareness, of guarding our senses and prayer, of humility and self-knowledge. We are commencing a new and blessed pilgrimage toward Holy Pascha, which has “opened for us the gates of paradise.” In Church and as Church, as we behold the Risen Lord of glory, we all journey together along the way of deification by grace that leads to the heavenly goods “prepared by God for those who love Him” (1 Cor. 2:9).

In the Church, where “the eternal mystery” of divine Economy is realized, all things have their unwavering theological foundation and pure soteriological reference. The incarnation of God and the deification of man are the pillars of the Orthodox faith. We move toward our eternal destination in the love of Christ. Our God, Who is “always for us,” can never be reduced to some “higher power” enclosed in transcendence and the grandeur of almightiness or its holiness. Instead, He is the pre-eternal Word of God, Who “assumed our form” in order to invite humankind to the communion of His holiness, of the genuine freedom. Man, who from the beginning “has been honored with freedom,” is invited to freely accept this divine gift. In the divine-human mystery of salvation, our synergy also functions as a witness in the world of the blessing that we have experienced—“what do you have that you did not receive?” (1 Cor. 4:7)—through the love for the ‘brother.” 

Holy and Great Lent is par excellence a period of experiencing this freedom bestowed by Christ. Fasting and ascesis do not comprise a discipline imposed externally, but a voluntary respect of ecclesiastical practice, obedience to Church Tradition that is not a sterile letter but a living and life-giving presence, a permanent expression of the unity, sanctity, catholicity and apostolicity of the Church. The language of theology and hymnography speaks of “joyful sorrow” and “the spring of fasting.” This is because authentic asceticism is always joyful, springful and bright. It knows no dualism or division; it does not undermine life or the world. “Depressive ascesis” that leads to an “aridity of human nature” has nothing to do with the spirit of Orthodoxy, where the ascetic life and spirituality are nurtured by resurrectional joy. In this sense, fasting and ascesis contain an alternative proposal for life before the promised false paradise of eudemonism and nihilistic pessimism.

Another essential element of Orthodox ascetic spirituality is its social character. The God of our faith is “the most social God,” “a God of relations.” It has rightly been said that the Holy Trinity is “the negation of loneliness.” The individualization of salvation and piety, the transformation of ascesis into an individual achievement, overlook the Trinity-centered essence of the ecclesial event. When we fast for ourselves and according to our whim, then fasting does not express the spirit of the Orthodox tradition. Spirituality is the life-giving presence of the Holy Spirit, Which is always “a spirit of communion.” The genuine Orthodox spiritual life always refers to the ecclesial dimension of our existence and not to some “spiritual self-realization.”

In adhering to the dedication of this year by the Holy Great Church of Christ to “the pastoral renewal and due concern for our youth,” we call upon our Orthodox young men and women to participate in the spiritual struggle of Great Lent in order to experience its anthropological depth and liberating spirit, to understand that Orthodox asceticism is a way of freedom and existential fulfilment in the context of the blessed life in the Church, whose core is to “speak the truth in love.” Our Orthodox youth is called to discover the holistic character of fasting, which is praised in the Triodion as “the commencement of spiritual struggles,” as “food for the soul,” as “mother of all good things and all virtues.” It is not simply an abstinence from certain foods, but a struggle against self-love and self-sufficiency, a sensitivity toward our suffering neighbor, and a tangible response of support. It is a Eucharistic use of creation, existential fulfilment, communion of life and solidarity. Ascesis, fasting, prayer and humility convey the fragrance and light of the Resurrection, from which they receive meaning and direction. As the quintessence of ecclesial life and its eschatological orientation, the Resurrection inseparably links the ascetic life with the Divine Eucharist, the sacrament of foretaste of the ineffable joy of the Kingdom of the Father, and of the Son, and of the Holy Spirit. The fact that the Divine Eucharist is preserved as the center of the life in the Orthodox Church is associated with the fact that the Resurrection is the foundation of our faith and the bright horizon of our ascetic spirituality as well as of our good witness in the world.

With these thoughts, we humbly invoke upon all of you the mercy and blessing of the God of love, so that we may pursue the race of Holy and Great Lent with devout heart, reach the saving Passion of Christ our God and, glorifying His ineffable forbearance, shine brightly for the feast of His splendid Resurrection that leads us from death to endless life.

Holy and Great Lent 2020

✠ BARTHOLOMEW of Constantinople

Fervent supplicant for all before God

-------------------

To be read in churches on Cheesefare Sunday, March 1, 2020, immediately after the Holy Gospel.

Λόγος Κατηχητήριος επί τη ενάρξει της Αγίας και Μεγάλης Τεσσαρακοστής (2020)

+ Β Α Ρ Θ Ο Λ Ο Μ Α Ι Ο Σ

ΕΛΕῼ ΘΕΟΥ

ΑΡΧΙΕΠΙΣΚΟΠΟΣ ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΟΥΠΟΛΕΩΣ - ΝΕΑΣ ΡΩΜΗΣ

ΚΑΙ ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ

ΠΑΝΤΙ Τῼ ΠΛΗΡΩΜΑΤΙ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ,

ΧΑΡΙΣ ΕΙΗ ΚΑΙ ΕΙΡΗΝΗ

ΠΑΡΑ ΤΟΥ ΣΩΤΗΡΟΣ ΚΑΙ ΚΥΡΙΟΥ ΗΜΩΝ ΙΗΣΟΥ ΧΡΙΣΤΟΥ,

ΠΑΡ᾿ HΜΩΝ ΔΕ ΕΥΧΗ, ΕΥΛΟΓΙΑ ΚΑΙ ΣΥΓΧΩΡΗΣΙΣ

* * *

Εὐχαριστήριον ὕμνον ἀναπέμποντες τῷ Θεῷ τῆς ἀγάπης, εἰσερχόμεθα καί πάλιν εἰς τήν Ἁγίαν καί Μεγάλην Τεσσαρακοστήν, εἰς τό στάδιον τῶν ἀσκητικῶν ἀγώνων, τῆς νηστείας καί τῆς ἐγκρατείας, τῆς νήψεως καί τῆς πνευματικῆς ἐγρηγόρσεως, τῆς φυλακῆς τῶν αἰσθήσεων καί τῆς προσευχῆς, τῆς ταπεινώσεως καί τῆς αὐτογνωσίας. Ἄρχεται ἡ νέα εὐλογημένη προσκυνηματική πορεία πρός τό Ἅγιον Πάσχα, τό ὁποῖον «ἤνοιξεν ἡμῖν παραδείσου τάς πύλας». Ἐν Ἐκκλησίᾳ καί ὡς Ἐκκλησία, ἀτενίζοντες τόν Ἀναστάντα Κύριον τῆς δόξης, συμπορευόμεθα ἅπαντες εἰς τήν ὁδόν τῆς κατά χάριν θεώσεως, τήν ὁδηγοῦσαν πρός τά ὑπερουράνια ἀγαθά, «ἅἡτοίμασεν ὁ Θεός τοῖς ἀγαπῶσιν αὐτόν» (Α’ Κορ. β´, 9).

Ἐν τῇ Ἐκκλησίᾳ, ὅπου τελεσιουργεῖται «τό ἀεί μυστήριον» τῆς Θείας Οἰκονομίας, τά πάντα ἔχουν ἄσειστον θεολογικόν θεμέλιον καί ἀκραιφνῆ σωτηριολογικήν ἀναφοράν. Ἡ ἐνανθρώπησις τοῦ Θεοῦ καί ἡ θέωσις τοῦἀνθρώπου εἶναι οἱ πυλῶνες τῆς ὀρθοδόξου πίστεως. Πορευόμεθα πρός τόν αἰώνιον ἡμῶν προορισμόν, μέσα εἰς τήν ἀγάπην τοῦ Χριστοῦ. Ὁ Θεός ἡμῶν, ὁ «ἀεί ὑπέρ ἡμῶν», δέν εἶναι μία «ἀνωτέρα δύναμις», κεκλεισμένη εἰς τήν ὑπερβατικότητα καί τό μεγαλεῖον τῆς παντοδυναμίας καί τῆς ἁγιότητός της, ἀλλά «ὁ ἡμετέραν μορφήν ἀναλαβών» προαιώνιος Λόγος τοῦ Θεοῦ, διά νά καλέσῃ τήν ἀνθρωπότητα εἰς τήν κοινωνίαν τῆς ἁγιότητός Του, εἰς τήν ἀληθῆ ἐλευθερίαν. Ὁ ἐξ ἀρχῆς «ἐλευθερίᾳ τετιμημένος» ἄνθρωπος, καλεῖται νά ἀποδεχθῇ ἐλευθέρως τήν θείαν ταύτην δωρεάν. Εἰς τό θεανδρικόν μυστήριον τῆς σωτηρίας, ἡ συνεργία τοῦ ἀνθρώπου λειτουργεῖ καί ὡς μαρτυρία ἐν τῷ κόσμῳ περί τῆς βιωθείσης εὐεργεσίας -«τί δέ ἔχεις ὅ οὐκ ἔλαβες;» (Α’ Κορ. δ’, 7)- διά τῆς «οὑζητούσης τά ἑαυτῆς» ἀγάπης πρός τόν «ἀδελφόν».

Ἡ Ἁγία καί Μεγάλη Τεσσαρακοστή εἶναι κατ᾿ ἐξοχήν καιρός βιώσεως αὐτῆς τῆς Χριστοδωρήτου ἐλευθερίας. Ἡνηστεία καί ἡ ἄσκησις δέν εἶναι ἔξωθεν ἐπιβληθεῖσα πειθαρχία καί ἑτερονομία, ἀλλά ἑκούσιος σεβασμός τῆς ἐκκλησιαστικῆς πρακτικῆς, ὑπακοή εἰς τήν Παράδοσιν τῆς Ἐκκλησίας, ἡ ὁποία δέν ἀποτελεῖ νεκρόν γράμμα, ἀλλά παρουσίαν ζῶσαν καί ζωοποιόν, διαχρονικήν ἔκφρασιν τῆς ἑνότητος, τῆς ἁγιότητος, τῆς καθολικότητος καί τῆς ἀποστολικότητος τῆς Ἐκκλησίας. Ἡ γλῶσσα τῆς θεολογίας καί τῆς ὑμνολογίας ἀναφέρεται εἰς τό «χαροποιόν πένθος» καί εἰς τό «ἔαρ τῆς νηστείας». Ὁ γνήσιος ἀσκητισμός εἶναι πάντοτε χαροποιός, ἐαρινός καί φωτεινός. Δέν γνωρίζει δυϊσμούς καί διχασμούς, δέν ὑποτιμᾷ τήν ζωήν καί τόν κόσμον. Ἡ «καταθλιπτική ἄσκησις», ἡ ὁποία ὀδηγεῖ εἰς «ἀποξήρανσιν τῆς ἀνθρωπίνης φύσεως», οὐδεμίαν ἔχει σχέσιν μέ τό πνεῦμα τῆς Ὀρθοδοξίας, ὅπου ἡἀσκητική ζωή καί ἡ πνευματικότης διαποτίζονται ἀπό ἀναστάσιμον εὐφροσύνην. Ἐν τῇ ἐννοίᾳ ταύτῃ, ἡ νηστεία καί ἡ ἄσκησις ἐμπεριέχουν μίαν ἐναλλακτικήν πρότασιν ζωῆς ἀπέναντι εἰς τόν ὑποσχόμενον ψευδεῖς παραδείσους εὐδαιμονισμόν καί εἰς τόν μηδενιστικόν πεσιμισμόν.

Οὐσιῶδες στοιχεῖον τῆς ὀρθοδόξου ἀσκητικῆς πνευματικότητος εἶναι καί ὁ κοινωνικός χαρακτήρ της. Ὁ Θεός τῆς πίστεώς μας εἶναι «ὁ πιό κοινωνικός Θεός», «Θεός σχέσεων». Προσφυέστατα ἐλέχθη ὅτι ἡ Ἁγία Τριάς εἶναι «ἡἄρνησις τῆς μοναξιᾶς». Ἡ ἐξατομίκευσις τῆς σωτηρίας καί τῆς εὐσεβείας, ἡ μετατροπή τῆς ἀσκήσεως εἰς ἀτομικόν κατόρθωμα, ἀγνοοῦν τήν τριαδοκεντρικήν ὑφήν τοῦ ἐκκλησιαστικοῦ γεγονότος. Ὅταν νηστεύωμεν διά τόν ἑαυτόν μας καί κατά τό ἰδικόν μας μέτρον, τότε ἡ νηστεία δέν ἐκφράζει τό πνεῦμα τῆς ὀρθοδόξου παραδόσεως. Ἡ πνευματικότης εἶναι ζείδωρος παρουσία τοῦ Ἁγίου Πνεύματος, τό ὁποῖον εἶναι πάντοτε «πνεῦμα κοινωνίας». Ἡ γνησία ὀρθόδοξος πνευματική ζωή ἀναφέρεται πάντοτε εἰς τήν ἐκκλησιαστικοποίησιν τῆς ὑπάρξεώς μας καί ὄχι εἰς μίαν «πνευματικήν αὐτοπραγμάτωσιν».

Στοιχοῦντες τῇ ἀφιερώσει τοῦ τρέχοντος ἔτος ὑπό τῆς Ἁγίας τοῦ Χριστοῦ Μεγάλης Ἐκκλησίας εἰς «τόν ποιμαντικόν ἀνακαινισμόν καί τήν ὀφειλετικήν μέριμναν διά τήν νεολαίαν», καλοῦμεν τούς ὀρθοδόξους νέους καί τάς νέας νά συμμετάσχουν εἰς τούς πνευματικούς ἀγῶνας τῆς Μεγάλης Τεσσαρακοστῆς, διά νά βιώσουν τό ἀνθρωπολογικόν βάθος καί τό ἀπελευθερωτικόν πνεῦμα της, νά κατανοήσουν ὅτι ὁ ὁρθόδοξος ἀσκητισμός εἶναι ὁδός ἐλευθερίας καί ὑπαρξιακῆς ὁλοκληρώσεως ἐν τῷ πλαισίῳ τῆς εὐλογημένης ἐκκλησιαστικῆς ζωῆς, πυρήν τῆς ὁποίας εἶναι τό «ἀληθεύειν ἐν ἀγάπῃ». Ἡ ὀρθόδοξος νεότης καλεῖται νά ἀνακαλύψῃ τόν ὁλιστικόν χαρακτῆρα τῆς νηστείας, ἡ ὁποία εἰς τό Τριώδιον ὑμνεῖται ὡς «πνευματικῶν ἀγώνων ἀρχή», ὡς «τροφή ψυχῆς», ὡς «μήτηρ τῶν ἀγαθῶν ἁπάντων καί πασῶν τῶν ἀρετῶν». Δέν εἶναι ἁπλῶς ἀποχή ἀπό καθωρισμένας τροφάς, ἀλλά ἀγών κατά τῆς φιλαυτίας καί τῆς αὐταρεσκείας, εὐαισθησία διά τόν πάσχοντα συνάνθρωπον καί ἔμπρακτος βοήθεια πρός αὐτόν, εὐχαριστιακή χρῆσις τῆς δημιουργίας, ὑπαρξιακή πληρότης, κοινωνία ζωῆς καί ἀλληλεγγύη. Ἡ ἄσκησις, ἡνηστεία, ἡ προσευχή, ἡ ταπείνωσις ἀναδίδουν τό ἄρωμα καί τό φῶς τῆς Ἀναστάσεως, ἀπό τήν ὁποίαν ἀντλοῦν νόημα καί κατεύθυνσιν. Αὐτή, ὡς ἡ πεμπτουσία τῆς ἐκκλησιαστικῆς ζωῆς καί τοῦ ἐσχατολογικοῦπροσανατολισμοῦ της, συνδέει ἀρρήκτως τήν ζωήν τῆς ἀσκήσεως μέ τήν Θείαν Εὐχαριστίαν, τό μυστήριον τῆς προγεύσεως τῆς ἀνεκλαλήτου χαρᾶς τῆς Βασιλείας τοῦ Πατρός καί τοῦ Υἱοῦ καί τοῦ Ἁγίου Πνεύματος. Τό γεγονός ὅτι εἰς τήν Ὀρθόδοξον Ἐκκλησίαν ἡ Θεία Εὐχαριστία  διετηρήθη ὡς κέντρον τῆς ζωῆς της, συνδέεται μέ τό ὅτι ἡ Ἀνάστασις εἶναι τό θεμέλιον τῆς πίστεώς της καί ὁ φωτεινός ὁρίζων τῆς ἀσκητικῆς πνευματικότητος καί τῆς καλῆς μαρτυρίας ἐν τῷ κόσμῳ.

Μέ αὐτάς τάς σκέψεις, ἐπικαλούμεθα ἐν ταπεινώσει τό ἔλεος καί τήν εὐλογίαν τοῦ Θεοῦ τῆς ἀγάπης, διά νά διατρέξωμεν εὐσεβοφρόνως τόν δόλιχον τῆς Ἁγίας καί Μεγάλης Τεσσαρακοστῆς, νά φθάσωμεν τό σωτήριον Πάθος Χριστοῦ τοῦ Θεοῦ καί, δοξάζοντες τήν ἄφατον Αὐτοῦ μακροθυμίαν, νά λαμπρυνθῶμεν τῇ πανηγύρει τῆς λαμπροφόρου Ἐγέρσεως Αὐτοῦ, τῆς ἀγαγούσης ἡμᾶς ἐκ τοῦ θανάτου εἰς τήν ἄληκτον Ζωήν.

Ἁγία καί Μεγάλη Τεσσαρακοστή, βκ´

† Ὁ Κωνσταντινουπόλεως

διάπυρος πρός Θεόν εὐχέτης πάντων ὑμῶν

Estancia de S.E. Policarpo en Australia

Visita pastoral de S.E. Policarpo a Valencia (Comunidad Valenciana)

Memoria de actividades de S.E. Policarpo en el mes de enero de 2020

01/01: Presidió en la Catedral la celebración del Oficio de Maitines, seguido por la Divina Liturgia Pontifical por la gran Fiesta litúrgica de la Circuncisión de Nuestro Señor y de San Basilio Magno. Al término de la Liturgia celebró el Oficio Sagrado de Doxología con motivo del inicio del año nuevo civil 2020, y seguidamente, en los Salones de la Catedral, bendijo la tradicional Torta de San Basilio, que distribuyó a los fieles presentes.

04/01: Asistió en la Catedral a la celebración de las Grandes Vísperas del Domingo.

05/01: Presidió en la Catedral la celebración del Oficio de Maitines, seguido por la Divina Liturgia Pontifical del Domingo anterior a la Santa Epifanía. Al término de la Liturgia celebró el Oficio Sagrado de Santificación de las Aguas previsto para la Vigilia de la Santa Epifanía. Seguidamente asistió en la Catedral a la celebración, a las 13:00 horas, de la Divina Liturgia de nuestra Parroquia Ortodoxa Ucraniana de Madrid.

06/01: Presidió en la Catedral la celebración del Oficio de Maitines, seguido por la Divina Liturgia Pontifical por la gran Fiesta litúrgica de la Epifanía (Bautizo) de Nuestro Señor. Al término de la Liturgia celebró el Oficio Sagrado de Gran Santificación de las Aguas, y al final roció con el Agua Santa a los fieles presentes, la Catedral, las habitaciones, las oficinas, los locales y el jardín. Por la noche presidió desde el Trono Episcopal (corostasía) la celebración en la Catedral de la Divina Liturgia de nuestra Parroquia Ortodoxa Ucraniana de Madrid con motivo de la Fiesta de la Natividad de Nuestro Señor según el calendario juliano (07/01).

07/01: Presidió desde el Trono Episcopal (corostasía) la celebración en la Catedral de la Divina Liturgia con ocasión de la Fiesta de San Juan Bautista según el calendario gregoriano y la de la Natividad de Nuestro Señor según el calendario juliano.

11/01: Por la mañana celebró en el Cementerio madrileño de San Justo el Oficio Fúnebre por nuestra hermana Xeni-María Moustaka, originaria del Pireo (Grecia), mientras que por la tarde, acompañado por el Rvdmo. Archimandrita del Trono Ecuménico Demetrio, Vicario General, viajó a Málaga.

12/01: Celebró en el Templo de nuestra Parroquia Ortodoxa Ucraniana de la Natividad del Señor en Málaga la Divina Liturgia Pontifical del Domingo después de la Navidad según el calendario juliano con motivo de su 15º aniversario. Antes de de la Liturgia instituyó en la dignidad de Subdiácono al miembro activo de dicha parroquia Dmytro, originario de Quersoneso (Ucrania), mientras que al término de la Liturgia bendijo el Agua y roció con ella a los fieles presentes. Seguidamente participó en el almuerzo festivo comunitario ofrecido con tal ocasión por parte del Párroco, el Rvdmo. Arcipreste Tarás, y el Consejo Parroquial. Durante el almuerzo tuvo lugar la tradicional fiesta navideña con poesías, diálogos teatrales y cantos de los alumnos de la Escuela Ucraniana de Málaga. Tanto en la Liturgia como en el almuerzo y en la fiesta navideña escolar estuvieron presentes el Sr. Cónsul de Ucrania en Málaga, un representante del Obispado Católico Romano y del Ayuntamiento de Málaga.            

18/01: Asistió en la Catedral a la celebración de las Grandes Vísperas del Domingo.

19/01: Presidió en la Catedral la celebración del Oficio de Maitines, seguido por la Divina Liturgia Pontifical del Domingo XII de Lucas. Al término de la Liturgia celebró el Oficio Sagrado de Gran Santificación de las Aguas con motivo de la Fiesta de la Epifanía (Bautizo) de Nuestro Señor según el calendario juliano. Seguidamente presidió desde el Trono Episcopal (corostasía) la celebración en la Catedral, a las 13:00 horas, de la Divina Liturgia de nuestra Parroquia Ortodoxa Ucraniana de Madrid, al término de la cual, junto con sus clérigos, celebró en el jardín de la Catedral el Oficio Sagrado de Gran Santificación de las Aguas con ocasión de la Fiesta de la Epifanía (Bautizo) del Señor según el calendario juliano. La Fiesta litúrgica terminó con la tradicional fiesta ucraniana de la Navidad y Epifanía presentada por algunos alumnos de las escuelas ucranianas de Madrid.

20/01: Por la tarde, en el Salón de Actos de la Universidad Católica “San Vicente Mártir” de Valencia, junto con el Emmo. Cardenal Arzobispo de Valencia Antonio Cañizares, el Magnifico Rector de dicha Universidad y la Presidenta de la “Editorial Romana”, participó en la presentación al público valenciano de la traducción en lengua española del reciente libro ecológico de S.S. el Papa Francisco, cuyo prólogo fue escrito por S.S. el Patriarca Ecuménico Bartolomé, a quien representó en este Acto.

22/01: Presidió la Oración Ecuménica que tuvo lugar en el Templo de la Parroquia Católica Romana de la Santísima Trinidad en Villalba (Madrid) con ocasión de la Semana de Oración por la Unidad de los Cristianos de este año, y predicó la Palabra de Dios.

23/01: Participó, junto con otros representantes de varias Iglesias y Confesiones Cristianas de Madrid, en la cena ecuménica ofrecida por el Emmo. Cardenal Arzobispo de Madrid Carlos Osoro en el Seminario Conciliar de la capital española con motivo de la Semana de Oración por la Unidad de los Cristianos de este año.

24/01: Presidió desde el Trono Episcopal (corostasía) la celebración en el Templo de nuestro Santuario Panibérico de la SSma. madre de Dios “Pronta Escucha” en Ronda (Málaga) de la Divina Liturgia, celebrada por el Vicario Metropolitano para España Meridional Rvdmo. Arcipreste Tarás y todos nuestros clérigos de Andalucía Oriental, con motivo la dormición en el Señor de nuestro querido Monje Ioan, fundador de dicho Santuario, en presencia del féretro del monje difunto. Al término de la Liturgia, junto con nuestros clérigos presentes, celebró el especial Oficio Fúnebre de un Monje por nuestro Padre Ioan, y seguidamente el Oficio de Sepultura según el Typikón Monástico en el pequeño Cementerio del Santuario. Después participó en el Comedor del Santuario en el almuerzo fúnebre comunitario ofrecido con tal ocasión por parte de su Párroco, el Rvdmo. Arcipreste Rodión, y su Presbítera Xenia a todos los presentes en el Funeral del Monje Ioan.

25/01: Asistió en la Catedral a la celebración de las Grandes Vísperas del Domingo.

26/01: Presidió en la Catedral la celebración del Oficio de Maitines, seguido por la Divina Liturgia Pontifical del Domingo XV de Lucas. Seguidamente asistió en la Catedral a la celebración, a las 13:00 horas, de la Divina Liturgia de nuestra Parroquia Ortodoxa Ucraniana de Madrid.

30/01: Asistió en la Catedral a la celebración de la Divina Liturgia por la gran Fiesta de los SS. Tres Jerarcas (Basilio Magno, Gregorio Teólogo, Juan Crisóstomo), Protectores de las Letras Greco-Cristianas.